НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ післядипломної освіти імені П.Л.ШУПИКА

Сторiнка: 1





Академіки і члени-кореспонденти АН, АМН України, а також колишнього СРСР, заслужені діячі науки і техніки України, заслужені працівники народної освіти України, заслужені лікарі України, лауреати державних премій, які працювали і працюють в академії.

АВІЛОВА Ольга Матвіївна (1918) - лауреат Державної премії СРСР (1975), Заслужений діяч науки України (1982), Заслужений лікар України (1962),доктор медичних наук (1974), професор (1975), завідуюча кафедрою торакальної хірургії та пульмонології (1975 -1988). В 1941 р. закінчила Смоленський медичний інститут. В 1974 р. захистила докторську дисертацію "Резекція і пластика бронхів і медіастінальної трахеї". Учениця акад. М.М.Амосова. Автор близько 300 наукових праць, в тому числі 2 монографій. Науковий напрямок - реконтруктивна хірургія трахеї, бронхів, стравоходу. Засновник наукової школи реконструктивної хірургії трахеї та бронхів. Під її керівництвом виконані 1 докторська та 19 кандидатських дисертацій. Учні - проф. М.М.Багіров, Я.В.Гоєр, А.В.Макаров. Учасник Великої Вітчизняної війни. Нагороджена орденами Червоної Зірки, Трудового Червоного Прапору, медалями.

АМОСОВ Микола Михайлович (1913-2002) - академік АН України (1969), чл.- кор. АМН Росії (1961), Заслужений діяч науки України (1959), Герой Соціалістичної Праці (1973), лауреат Ленінської (1961) та Державної (1978) премій, доктор медичних наук, професор, завідуючий кафедрою грудної хірургії (1955 - 1970). В 1939 р. закінчив Архангельський медичний інститут, в 1940 р. - Всесоюзний заочний індустріальний інститут. В 1952 р. захистив докторську дисертацію "Пневмэктомия и резекция легких при туберкулезе". Автор понад 350 наукових праць, в тому числі 17 монографій. Один з основоложників легеневої те серцевої хірургії в колишньому СРСР. Розробив нові методи операцій на легенях, хірургічного лікування пороків серця. Першим в світі створив і впровадив в практику противотромбічні протези серцевих клапанів. Автор оригінальних апаратів штучного кровообігу. Організував в Україні центр серцево - судинної хірургії. Основоложник української школи біомедичної та психологічної кібернетики. Учасник Великої Вітчизняної війни. Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Вітчизняної війни, двома орденами Червоної Зірки, медалями.

АРУТЮНОВ Олександр Іванович (1904-1975) - Заслужений діяч науки України (1954), дійсний член АМН СРСР (1967), доктор медичних наук, професор (1945), перший завідуючий кафедрою нейрохірургії (1945-1960). В 1944 р. захистив докторську дисертацію "Вогнестрільні пошкодження великих судин та їх хірургічне лікування".Учень проф. М.О.Богораза і акад. М.Н.Бурденко. Засновник української школи нейрохірургів.Організатор і директор Українського науково-дослідного інституту нейрохірургії (1950-1964), головний нейрохірург МОЗ України. Автор 200 наукових праць, в тому числі 4 монографій. Науковий наапрямок - пухлини головного мозку, хірургічна патологія судин мозку, внутрішньочерепна гіпертензія, фазність пухлинного процесу, мозковий кровообіг, метаболізм мозку, хірургія болю, функціональна нейрохірургія. Під його керівництвом виконано 8 докторських і 48 кандидатських дисертацій. Учні - акад. АН України А.П.Ромоданов, академік АМН, чл.-кор. АН України Ю.О.Зозуля, проф. Г.О.Педаченко, В.С.Михайловський. Директор інституту нейрохірургії АМН СРСР ім. акад. М.Н.Бурденко (1964-1975). Учасник боїв у Монголії, Фінляндії, Великої Вітчизняної війни (головний хірург армії і фронту). Герой Соціалістичної праці, нагороджений двома орденами Леніна, Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, медалями.

БЕРЕЖНИЙ Вячеслав Володимирович (1938) - Заслужений лікар України (1998),доктор медичних наук (1982), професор (1988), завідуючий кафедрою педіатрії -2 (1990). В 1962 р. закінчив Київський медичний інститут. В 1982 р. захистив докторську дисертацію "Стафілококкова інфекція з затяжним, рецидивуючим і хронічним перебігом у дітей". Вихованець Київської педіатричної школи, учень проф. П.М.Гудзенко. Автор понад 150 наукових праць, в тому числі однієї монографії, 7 винаходів. Науковий напрямок - вивчення стафілококових інфекцій, захворювань гастродуоденальної зони у дітей, дитяча кардіоревматологія. Під його керівництвом виконані 2 кандидатські дисертації. Головний педіатр МОЗ України (1989).

БОБРОВ Володимир Олексійович (1943) - Заслужений діяч науки і техніки України (1990), чл.- кор. АН України (1991), чл.- кор. АМН України (1993), доктор медичних наук (1980), професор (1981), завідуючий кафедрою кардіології і функціональної діагностики (1985). В 1966 р. закінчив Дніпропетровський медичний інститут. В 1980 р. захистив докторську дисертацію "Системна артеріальна гіпертензія при ревматичних вадах серця". Учень проф. Б.Н.Безбородько. Автор 725 наукових праць, в тому числі 25 монографій,17 винаходів. Науковий напрямок - проблеми клінічної аритмології, артеріальна гіпертензія та ішеміологія, невідкладна кардіологія, зворотні і незворотні ішемічні синдроми. Під його керівництвом виконані 32 докторських та 78 кандидатських дисертацій. Учні - професори С.Н.Паливода, І.М.Фуштей,М.І.Швед. Директор НДІ кардіології ім. М.Д.Стражеско (1986-1998). Головний терапевт (1986 - 1990) і кардіолог (1990) МОЗ України. Член керівництва Європейської асамблеї кардіологів,американської асоціації серця, редакційної ради журналів "Кардиология" і "Терапевтический архив" (Росія), головний редактор Українського кардіологічного журналу, шеф-редактор журналу "Медицина світу". Академік Міжнародної академії інформатики при ЮНЕСКО (1997). Міністр охорони здоров'я України (1994-1995). Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

БОГДАНОВ Федір Родіонович (1900-1973) - Заслужений діяч науки РРФСР, чл.- кор. АМН СРСР (1952-1957), доктор медичних наук (1937), професор (1938), завіуючий кафедрою ортопедії і травматології (1958-1973). Закінчив Московський медичний інститут (1925). В 1937 р. захистив докорську дисертацію "Внутрішньосуглобові пошкодження". Учень проф. К.Ф.Вегнера, В.Д.Чакліна. Автор більше 250 наукових праць, в тому числі 7 монографій. Науковий напрямок - проблеми металоостиосинтезу, кісткової пластики, лікування пошкоджень і захворювань стопи, диспластичних і дегенеративно-дистрофічних захворювань суглобів, ампутації та протезування. Під його керівництвом виконані 77 кандидатських і 30 докторських дисертацій. Серед його учнів- проф. І.Т.Скляренко, В.М.Левенець, І.Г.Герцен, В.А.Попов та інші. Учасник Великої Вітчизняної війни, головний хірург Уральського військового округу (1941-1948). Нагорожджений орденами Леніна, Червоної Зірки, Трудового Червоного Прапору.

БРАТУСЬ Василь Дмитрович (1916) - чл.-кор. АН України (1972), доктор медичних наук (1963), професор (1963), лауреат Державної премії України (1981) і премії АН України ім. О.О.Богомольця (1969),завідуючий кафедрою хірургії-1 (1958). В 1940 р. закінчив Куйбишівську військово-медичну академію. В 1962 р. захистив докторську дисертацію "Хірургічне лікування термічних опіків". Учень проф. М.Н.Ахутіна, М.С.Коломійченко. Автор понад 200 наукових праць, в тому числі 7 монографій, присвячених хірургічному лікуванню захворювань органів травлення, особливо виразкової хвороби і холециститів,опіків, історії розвитку медичної науки і охорони здоров'я в Україні. Учасник Великої Вітчизняної війни. Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапору, Жовтневої Революції, Червоної Зірки, Вітчизняної війни, медалями. Директор Київського інституту удосконалення лікарів (1957-1959). Міністр охорони здоров'я України (1954-1956, 1968-1975).

ВАЙСБЛАТ Соломон Наумович (1888-1965) - Заслужений діяч науки України (1947), професор, завідуючий кафедрою щелепно- лицевої хірургії (1931 -1950). Учень проф. І.О.Зав'ялова. Автор понад 120 наукових праць, в тому числі 4 монографій. Науковий напрямок - раціональні методи знеболювання в стоматології, онкології, травматології щелепнолицевої області. Запрпонував методи місцевої провідникової анестезії в хірургії щелепно-лицевої та прилеглих областей.

ВАСИЛЕНКО Володимир Харитонович (1897-1987) - Герой Соціалістичної Праці (1967), академік АМН Росії (1957), доктор медичних наук (1940), професор (1940), завідуючий кафедрою терапії - 1 (1935-1941). В 1922 р. закінчив Київський медичний інститут. В 1940 р. захистив докторську дисертацію "Материалы об обмене веществ при хронической недостаточности кровообращения". Учень академіків Ф.Г.Яновського, М.Д.Стражеско. Автор понад 200 наукових праць, в тому числі монографій і підручників. Науковий напрямок багатогранний, але особливе місце в ньому займали проблеми кардіології. Разом з акад. М.Д.Стражеско запропонував класифікацію недостатності кровообігу, прийняту ХII Всеоюзним з'їздом терапевтів (1935). Розвинув вчення про міокардіодістрофії та пороки серця. Вніс значний внесок в актуальні проблеми гастроентерології, патології нирок, легеневої системи. Виховав велику групу клініцистів. Серед його учнів - проф. Є.І.Ліхтенштейн. Учасник Великої Вітчизняної війни. Головний терапевт Північно-Кавказького і 1-го Українського фронтів. Нагороджений трьома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Червоного Прапору, Трудового Червоного Прапору, Вітчизняної війни 1-го та 2-го ст., медалями.

ВОРОНЕНКО Юрій Васильович

Народився 20 січня 1950 року в с.Жовтневе Коропського р-ну Чернігівської області. В 1973 р. закінчив з відзнакою Київський медінститут. 1973-1976 - аспірант кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров'я цього інституту, 1976-1983 - асистент, 1983-1990 - доцент, з 1990 по 2003 завідуючий цією ж кафедрою зазначеного вищого навчального закладу (з 1995 перейменований в Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця). 1995-2002 - начальник Головного управління закладів освіти МОЗ України. З 2002 -- ректор Київської медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика МОЗ України  (з 27.03.2006 перейменована в Національну медичну академію післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика) та (з 2003) завідуючий кафедрою управління охороною здоров'я цієї ж академії.

Член-кореспондент АМН України (обраний 06.11.2003) за спеціальністю „соціальна медицина". Дійсний член АН вищої школи України (1996), АМН Польщі (2003) та Міжнародної медичної академії їм. Альберта Швейцера (2003). Доктор медичних наук (1991), професор (1991), заслужений діяч науки і техніки України (1999), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997).

Науково обґрунтував організацію спеціалізованої допомоги при опіках та нормативи потреби в комбустіологічних ліжках та лікарях-комбустіологах. Встановив закономірності епідеміології опіків в Україні -- їх частоту в різних регіонах та групах міського і сільського населення, створив медико-географічну карту опікового травматизму, довів закономірності комплексного впливу на рівень опікового травматизму побутових, професійних, клімато-географічних та економічних чинників. Розробив систему профілактики опіків та модель етапного лікування постраждалих в мирний і воєнний час. Обґрунтував територіальні схеми розміщення опікових центрів та встановив чинники, що впливають на якість лікування. Розробив методику аналізу діяльності опікових центрів.

Є одним із ведучих співавторів Концепції розвитку охорони здоров'я населення України, багатьох Указів Президента, постанов Кабінету Міністрів України з питань охорони здоров'я. За його науковими пропозиціями прийняте рішення Уряду України про запровадження принципово нового механізму діагностики рівня знань та вмінь фахівців-медиків - ліцензійний медичний іспит.

Основні напрями наукової діяльності: соціальні проблеми медицини та організації охорони здоров'я, стратегія і тактика розвитку сфери охорони здоров'я, спеціалізована медична допомога, медична статистика, обґрунтування змісту і організації підготовки медсестер, провізорів та лікарів.

Автор 250 наукових праць, в т.ч. автор і співавтор 8 підручників, 15 навчальних посібників та 29 монографії і окремих розділів у них. Підготував 7 докторів і 7 кандидатів наук.

Бере участь у роботі наукових вітчизняних і зарубіжних товариств, організацій, редколегій та редакційних рад. Є керівником Директорату з медичних та біологічних наук Центру з міжнародного співробітництва університетів Центральної, Південної та Східної Європи при Університеті Барі (Італія), членом Президії Вченої медичної ради МОЗ України, членом Проблемної комісії з соціальної гігієни та організації охорони здоров'я при МОЗ та АМН України, головою спеціалізованої ради по захисту дисертацій при КМАПО та членом спецради при НМУ. Головний редактор журналу "Медична освіта", заступник головного редактора журналу „Проблеми медичної науки і освіти", член редакційних рад та редколегій низки медичних наукових журналів.

Нагороджений орденами „За заслуги" III ступеня та Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня, медалями: „В ознаменування 1500-річчя Києва", „За сприяння в охороні державного кордону України", „Золота медаль Альберта Швейцера".

Основні наукові праці: Загальна гігієна/ Підручник для студентів медичних вузів. - Київ: Здоров'я. -- 1995. - 40 д.а./ Гончарук Є.Г., Сидоренко Г.І., Бардов В.Г., Вороненко Ю.В. та ін.; Соціальна медицина та організація охорони здоров'я/ Під ред. Вороненка Ю.В., Москаленка В.Ф.- Підручник для студентів ВНЗ 3-4 рівнів акредитації. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. - 677 С.; Методологічні засади розробки галузевих стандартів вищої освіти. - Буковинський медичний вісник. - 2002. - №4. - С.11-14/ Булах І.Є., Філончук І.В.; Інформаційні технології в охороні здоров'я і практичній медицині: У 10 кн. Кн.5. Оброблення клінічних і експериментальних даних у медицині. - Київ: Вища школа, 2003. - 350 С./ Мінцер О.П., Власов В.В.; Панорама охорони здоров'я населення України/ За заг. ред. А.В.Підаєва, О.Ф.Возіанова, В.Ф.Москаленка. - Київ: Здоров'я. - 2003. - 396 С./ Підаєв А.В., Возіанов О.Ф., Москаленко В.Ф., Вороненко Ю.В. та ін.

ГАНДЖА Ігорь Михайлович (1925) - заслужений діяч науки України (1987), академік академії наук вищої школи (1993),доктор медичних наук (1961), професор (1963), завідуючий кафедрою терапії (1962-1993). В 1946 р. закінчив Київський медичний інститут. В 1959 р.захистив докторську дисертацію "Стан серцево-судинної системи при захворюваннях печінки і жовчних шляхів". Вихованець Київської терапевтичної школи, аспірант акад. М.Д.Стражеско. Автор і співавтор більше 350 наукових робіт, в тому числі 18 монографій. Основні наукові напрямки - вивчення запальних захворювань серцевого м'язу, ревматизму, дифузних захворювань сполучної тканини, патогенезу атеросклерозу, захворювань печінки та хронічних захворювань жовчних шляхів, васкулітів судин малого кола. Під його керівництвом виконані 10 докторських і 21 кандидатських дисертацій. Учні - професори І.П.Лернер, М.Д.Когут, П.С.Федішин, М.К.Фуркало, Г.І.Лисенко та інші.

ГЮЛЛІНГ Едуард Вальтерович (1937) - чл.-кор. АН України (1991), АМН України (1993), доктор медичних наук (1973), професор (1978), перший завідуючий кафедрою клінічної імунології та алергології (1985-1997). В 1960 р. закінчив Київський медичний інститут. В 1972 р. захистив докторську дисертацію "Експериментальне вивчення ролі алергії в патології звукового та вестибулярного аналізаторів". Вихованець Київської школи патофізіологів, учень академіка М.М.Сиротиніна, чл.-кор. АМН СРСР М.Н.Зайко. Автор 220 наукових праць, в тому числі двох монографій. Науковий напрямок - патологічна фізіологія реактивності. Засновник наукового направлення - патологічна фізіологія систем регіонарного імунітету. Під його керівництвом виконані 5 докторських і 30 кандидатських дисертацій. Лауреат державної премії України (1978), нагороджений медалями. З 1996 р. проживає за кордоном.

ДАЛЬ Михайло Костянтинович (1902-1984) - Заслужений діяч науки України, доктор медичних наук (1935), професор (1936), завідуючий кафедрою патологічної анатомії (1944-1973). Закінчив Кримський і Казанський університети. В 1935 р. захистив докторську дисертацію "О влиянии различных видов пыли на организм подопытных животных. Экспериментальное исследование". Представник Санкт-Петербурзької школи патологоанатомів, учень проф. Г.С.Кулеші та Ф.Я.Чистовича. Автор 140 наукових праць, в тому числі 2 монографій. Науковий напрямок - розробка та удосконалення прозекторської справи, патологоанатомічна діагностика. Під його керівництвом виконані 14 докторських та 46 кандидатських дисертацій. Учні - професори Н.О.Максимович, В.П.Ємайкіна. Учасник Великої Вітчизняної війни.

ДАШТАЯНЦ Гайк Апетнакович (1924-1978) - лауреат Державної премії України (посмертно), доктор медичних наук (1960), професор(1961), завідучий кафедрою терапії -2 (1962 -1978). В 1946р. закінчив Петербурзьку Військово- медичну академію. В 1959 р. захистив докторську дисертацію "Деякі нові дані щодо використання стернальної пункції в клініці та експерименті". Учень акад. М.І.Аринкіна, І.А.Касирського. Автор 143 наукових праць, в тому числі 9 монографій. Науковий напрямок - проблеми гематології, терапії, онкології. Під його керівництвом виконані 4 докторських та 24 кандидатських дисертації. Учні - професори Є.В.Андущенко, О. М.Сидоренко, А.Ф.Романова. Учасник Великої Вітчизняної війни. Нагороджений медалями.Відмінник охорони здоров'я.

ДЗЮРАК Валерій Семенович (1939) - Заслужений лікар України (1999), доктор медичних наук (1988), професор (1995), завідуючий кафедрою урології (1993). В 1969 р . закінчив Київський медичний інститут. В 1988 р. захистив докторську дисертацію "Концентрація водневих іонів сечі та протеоліз її в патогенезі та лікування нирково-кам'яної хвороби". Учень проф. О.В.Проскури, Ю.Г.Єдиного. Автор 150 наукових праць. Науковий напрямок - вивчення патогенезу та розробка методів лікування та профілактики повторного камнеутворення. Під його керівництвом виконані 1 докторська і 6 кандидатських дисертацій. Голова проблемної комісії з питань урології та нефрології при МОЗ та АМН України (1993). Відмінник охорони здоров'я.

ДРОБОТЬКО Віктор Григорович (1885-1966) - академік АН України (1948), доктор біологічних наук (1936, без захисту дисертації), професор (1936), завідуючий кафедрою мікробіології (1944-1953). В 1913 р. закінчив медичний факультет університету Св. Володимира. Автор 160 наукових праць, в тому числі 10 монографій. Один з піонерів вивчення бактеріофагу в колишньому СРСР і в Україні, відкрив явище псевдобактеріофагії у синєгнійної палички. Йому належить першість у розшифруванні етіології стахіботріотоксикозу і розвитку нового направлення - вивчення токсичних грибів (мікотоксикозів). Значну увагу приділяв питанням хіміотерапії інфекційних захворювань. Вивчав антимікробні властивості вищих рослин. Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, медалями. Директор інституту мікробіології АН України (1944-1962).

ДРОЗДОВ Данило Данилович (1923) - Заслужений лікар України (1973), доктор медичних наук (1973), професор (1985), завідуючий кафедрою терапії-3 (1980-1991). В 1953 р. закінчив військово-морський факультет I-го Петербурзького медичного інституту. В 1973 р. захистив докторську дисертацію "Газовий обмін у хворих на гіпертонічну хворобу". Вихованець школи інституту клінічної медицини ім. акад. М.Д.Стражеско. Автор 125 наукових праць, в тому числі однієї монографії. Науковий напрямок - внутрішні хвороби, кардіологія, ревматологія. Під його керіництвом виконані 1 докторська і 3 кандидатських дисертації. Учасник Великої Вітчизняної війни. Нагороджаний орденами Вітчизняної війни, Червоної Зірки, медалями , Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України.

ДУПЛЕНКО Костянтин Федорович (1899-1990) - Заслужений діяч науки України (1972), кандидат медичних наук (1935, без захисту дисертації), доцент (1939), доктор медичних наук (1965), професор (1966). Перший завідуючий кафедрою соціальної гігієни і організації охорони здоров'я, професор кафедри (1938-1969). Закінчив Дніпропетровський університет (1923) і Дніпропетровський медичний інститут (1929). В 1964 р. захистив докторську дисертацію "Розвиток охорони здоров'я і медичної науки на Україні за роки соціалістичного будівництва". Автор понад 150 наукових праць. Науковий напрямок - теорія соціальної гігієни і організації охорони здоров'я, історія медицини і охорони здоров'я в Україні. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1953), медалями.

ЄФИМОВ Андрій Семенович (1928) - Заслужений діяч науки і техніки України (1996), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1985), акад.АМН Росії (1989), доктор медичних наук (1966), професор (1970), лауреат Державної премії України (1980), завідуючий кафедрою ендокринології (1992). В 1952 р. закінчив Горківський медичний інститут. В 1964 р. захистив докторську дисертацію "Ендемічний зоб. Значення нервово-регуляторних порушень в патогенезі, клініці і лікуванні зобу". Учень проф. А.І.Гефтера і В.Г.Воргалика. Автор 320 наукових праць, в тому числі 11 монографій, 2 підручників. Науковий напрямок - клінічна та експериментальна діабетологія. Розробив нову клініко-патогенетичну класифікацію цукрового діабету, діабетичних ангіопатій. Під його керіництвом виконані 11 докторських та 48 кандидатських дисертацій. Учні - професори П.М.Боднар,З.Г.Анестіаді, Т.П.Безверха. Нагороджений орденом Знак Пошани, медалями.